Невблаганний час стирає з людської пам’яті багато повчальних фактів Другої світової війни. Події давно минулих часів примушують нас із гордістю згадувати блискучі перемоги радянської армії у визволені міст і сіл нашої Батьківщини.

    На межі століть хочеться зробити висновки з історії та проаналізувати все те, що минуло. Війни мають різні назви, по-різному датуються і причини їх також різні. Але їх об´єднують сльози матерів, удів, сиріт. Це безмежний біль, який важко зрозуміти людям, які не бачили війни, а надто сучасному поколінню. Але молодь повинна знати і розуміти, що подвиг наших дідів і прадідів змінив хід всесвітньої історії й життя нашої країни.

    Тому щороку у вересневі дні студенти-першокурсники Лохвицького технологічного технікуму відвідують краєзнавчий музей та Меморіальний комплекс, що знаходиться неподалік м.Лохвиця.

Урочище Шумейкове – це місце героїчного бою групи військ Південно-Західного фронту з переважаючими силами гітлерівських загарбників у вересні 1941року. Нині над братською могилою височить пам’ятник – могутня фігура радянського воїна з автоматом у руках. А біля криниці – мармурова плита з надписом: «На цьому місці 20 вересня 1941 року загинув командуючий      Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос М.П.»

       Із вуст директора Меморіального комплексу, що знаходиться в урочищі Шумейкове, Гвоздовського В’ячеслава Павловича дізналися, що ж відбулося на цьому місці у той час.

Жителі навколишніх сіл переповідають, що кілька діб чулася безперервна стрілянина. 24 вересня, коли все стихло і гітлерівці відійшли, на місці бою селяни побачили тіла загиблих зі зброєю в руках. У пістолетах не залишилось жодного патрона

У колоні штабу фронту нараховувалось більше тисячі чоловік, із них – 800 офіцерів. Із техніки було 6 бронемашин, дві протитанкових гармати, п´ять зенітних кулеметних установок.

         Урочище розділяв яр, уздовж якого розмістилися транспорт і люди. Багато офіцерів розійшлося по селянських хатах, щоб умитися, поїсти і відпочити. Коли розвіявся вранішній туман, розвідка донесла: із східного, північно-східного, південно-західного напрямків ідуть німецькі танки, наближаються ворожі мотоцикли з автоматниками. Через 20 хвилин ворог атакував урочище з трьох сторін. Фашисти відкрили по гаю сильний мінометний вогонь. Десятки наших бійців відразу загинули чи були поранені.

         Генерали Тупіков і Потапов почали радитись, як бути далі: сидіти в хащах до вечора чи прориватися зараз, але в цей час ворог знову почав атакувати. Німецька піхота зробила кільце і почала наступати під прикриттям танкового вогню. Наші бійці кинулися в контратаку. Генерала Кирпоноса було поранено в ногу. Його на руках перенесли вглиб яру до криниці.

         О пів на сьому вечора Кирпонос, Бурмистенко і Тупіков з командиром обговорювали варіанти нічного прориву. Тим часом противник почав мінометний обстріл. Від поранення в груди і в голову генерал-полковник М.П.Кирпонос помер. Це був останній бій прославленого воєначальника…

         Уночі Тупіков повів людей в атаку. Сам загинув, а дехто з бійців вийшов до своїх.

         Так увійшла в історію Другої світової війни трагедія урочища Шумейкове.

         Від почутого і побаченого тут мимоволі приходить усвідомлення того, що війна – це страхітливе явище. Пройдуть роки, із пам’яті ж ніколи не зітреться згадка про неї. Українці вставали на захист своєї Батьківщини, віддавали своє життя в ім´я щастя і свободи, чистого неба і ясного сонця. Усі, хто повернувся, і всі, хто поліг у ті важкі роки, залишили нам у спадок волю і незалежну країну, яку ми повинні берегти і примножувати її славу, щоб була вона «нездоланна ніким і ніколи».

         Сьогодні жовто-блакитний стяг, що майорить на території меморіалу, нагадує нам: не забувайте героїв, бережіть мир і свободу!

         Величний подвиг загиблих у нерівному бою воїнів Південно-Західного фронту залишиться невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу.

         Висловлюємо подяку виконкому Заводської міської ради за допомогу в організації екскурсії.